5 слов 5 Слов по сути событий
Статьи по теме
Багаторазова призерка чемпіонатів області та міста Чернівці за версіями WKF та WSKF Христина Верхоляк розповіла «5slov.com» про свої мрії та досягнення.
Вже протягом 17-ти років Христина – член Міжнародної федерації Сін-Сьобу. З 2002 по 2010 рік входила до Національної збірної. З 2010 року займається тренерською роботою, є членом Української Федерації Карате, яка входить до Міжнародного Олімпійського Комітету та Міжнародних Федерацій з карате, де представлятиме талановитих молодих українських спортсменів у ТОКІО-2020.
Як відбулося ваше знайомство з карате?
Це було ще у школі. Я була найвищою дівчинкою у класі і до того ж дуже активною. Пам’ятаю, як на початку 5-го класу я записалася у всі гуртки, які були у нашій школі. І вже після перших занять зрозуміла, шахмати – надто спокійно для мене, танці – не моє, бо через мій зріст було вкрай важко знайти партнера, баскетбол – командна гра і хоча я грала в основному складі команди, не відчувала, що це моє. Якось із мріями про танці, я поверталася додому, а на зустріч мені йшли троє моїх однокласників і щось жваво обговорювали. Мені, звісно, стало дуже і дуже цікаво, тому я підійшла поцікавитися, що ж таке відбувається. У відповідь я почула, що у нас у школі проходитимуть тренування з карате-до. Я ще не знала що таке карате і що мені потрібно буде там робити, але сказала, що я також туди запишусь. На що отримала лише насміхання від друзів, і слова, які мене образили – ніби дівчата не займаються карате, це взагалі не для дівчат і мене ніхто не запише на тренування. Але я не з тих людей, які просто опускають руки. Вже наступного дня я, взявши з дому шорти і футболку, прийшла на тренування. Оскільки я не знала, о котрій годині почнуться тренування, то й чекати довелося чимало. Аж ось до спортивної зали прийшла вона….. Я пам’ятаю, як страх переповнював мене, адже мої батьки не знали, що я пішла на тренування. І мої друзі говорили, що це не для дівчат. У мить, коли я вже готова була піти додому, я раптом почула приємний жіночий голос, а піднявши очі, побачила дуже гарну і приємну дівчину. «Привіт, а ти чого тут?» – запитала вона. «Я….. я…. я просто, я просто хочу займатися карате», – і за хвилину я розповіла їй, як дізналася про тренування, про те, як мої друзі розкритикували мою ідею, і про те, що навіть батьки не знали, що я пішла на тренування. У відповідь я почула лише одне: «Мене звати Юля, я твій Сенсей і навчу тебе карате, бо бачу в тобі сильний дух – дух справжнього «кара теки». З тих пір почалася моя історія життя в карате. Юля Косівчук стала моїм першим наставником, яка підтримувала, надихала, допомагала втілювати свої мрії і йти вперед, розриваючи стереотипи, незважаючи на те, що про тебе думатимуть люди. Вона показала мені карате, не як спорт, а як прекрасний вид східного бойового мистецтва.
Як у вас проходило навчання, чи були якісь труднощі?
Труднощі завжди трапляються на шляху до успіху. Напевно, більшими труднощами для мене було те, що через життєві обставини, кожні 2–3 роки у мене змінювалися тренери. І кожен із них у своїй тренерській роботі ставив різні стильові акценти. Наприклад: Юля Феліксівна Косівчук дала мені той фундамент, який не кожному дають, Вахід Айвазович Айвазов – тренер Національної збірної Азербайджану, зробив свій акцент на більш класичний вид – «ката», Руслан Романович Білоскурський – на більш спортивний вид – куміте. Можливо тому я й досі не зробила власний вибір між ката та куміте. Проте, я не уявляю, як займаюся якимось одним стилем, напевно в цьому й проявляється моя унікальність.
Пригадайте яскраві події під час тренування?
Кожне тренування яскраве, якщо вони будуть одноманітними, то до вас в зал ніхто не прийде.
Коли лише я розпочинала тренуватися, то це було більш традиційно (розминка, як у школі, відпрацювання різних прийомів, загальна фізична підготовка і на цьому кінець) кожне тренування з тижня в тиждень були важкими і виснажливими. А зараз, за останні 4–5 років, сама концепція тренувань змінилася. Зараз, коли ми маємо супер активне і непосидюче покоління молодих спортсменів, тренування проходять у більш ігрових та змагальних формах. Зайшовши в зал, ви не побачите радянської розминки чи прямолінійного вивчення прийомів. Все відбувається дуже швидко, кожних декілька хвилин змінюються завдання, особливий акцент робиться на техніці та швидкості виконання того чи іншого елементу. Тому кожне тренування я намагаюся робити яскравим, щоб і мені, і моїм учням було цікаво.
Як складається спортивна кар’єра?
Після одруження, ми з чоловіком мріяли про повноцінну родину, дуже хотіли мати дітей. Але мій напружений графік, постійні переїзди, змагання, семінари, тренування мали відбиток на моєму самопочутті. Я, обмежила тренування і припинила виступи на змаганнях. І вже невдовзі завагітніла, і стала мамою. Зараз мені 26 років і у нас двоє прекрасних синочків. Тепер мені запропонували тренерську роботу у спортивному клубі, який, не зважаючи на свою «юність», входить у 3-ку успішних і найрейтинговіших клубів України. Лише цього року з мого клубу 5 спортсменів представляли Україну у своїх вікових та вагових категоріях на Чемпіонаті Європи серед юніорів у Софії. Троє з них вибороли призові місця. Я також почала активно тренуватися. А минулого року Українську Федерацію Карате було прийнято до Олімпійського комітету, карате стало Олімпійським видом спорту і вже на наступних Олімпійських Іграх спортсмени України зможуть представляти нашу державу і боротися за Олімпійське золото. Так що спортивне життя активізувалося.
Упродовж спортивної кар’єри були якісь травми?
Слава Богу, не було. Я вдячна своїм тренерам за належну підготовку, а Богу –– що уберіг мене від травм. Мені самій інколи дивно – 17 років у спорті, безліч тренувань, семінарів, іспитів, змагань…..і без травм.
Ваші подальші плани в цьому виді спорту?
Я людина, яку життя навчило не будувати грандіозних планів. І тим паче, не розповідати про них усім. Але мрія у мене є, я завжди хотіла побудувати школу, такий собі спортивний комплекс, де б займалися діти різного спортивного напрямку, де був би басейн для занять плаванням, спортивна зала для баскетболу та футболу, тенісний корт, зал для вільної та греко-римської боротьби, важкоатлетична зала та, звісно ж, зали для занять карате. І обов’язково дитячий майданчик, для тих мам, які біжать на тренування, а дітей немає із ким залишити. Я мрію про такий спортивний комплекс, в якому всі, незалежно від віку, статі, хронічних хвороб, особи з фізичними вадами чи особливими потребами змогли реалізувати свій потенціал, вести активний спосіб життя. Я працюю над втіленням своєї мрії, і впевнена, що невдовзі ви зможете прочитати на сторінках журналів про новий сучасний спортивний комплекс, де працюватимуть фахівці із європейським підходом до роботи, сучасною методикою тренувань.
P.S. Христина Верхоляк: 1-й дан карате Шотокан. Кандидат у Майстри Спорту України. Переможниця відкритих кубків Києва та Міжнародних турнірів за версією WKF, Сьобу-го, Кік-джитсу. Багаторазова Чемпіонка та призерка чемпіонатів України, стала абсолютною чемпіонкою на IV Чемпіонаті Європи з карате-до за версією WSKF, була нагороджена у двох категоріях (куміте особисте та куміте загальне). Нагороджена дипломами та почесними грамотами міста Чернівці як активний спортивний діяч за поширення та великий особистий внесок у розвиток спорту на Буковині.
Для отправки комментария необходимо войти на сайт.