Постійний сум за рідною землею – стан, який не побажаєш нікому. Багато українців поїхали з країни з різних обставин та не можуть повернутися, незважаючи на своє велике бажання. Хтось через нові можливості, а хтось так – без якогось плану, але з надією на швидкий пошук кращої долі.
Коли у якусь іноземну країну приїжджають українські митці – це свято для людини, яка ніби і асимілювалася, але все ж не хоче втрачати зв’язок із своїм корінням. Співаки, театрали, поети – всі мають великий успіх серед емігрантів. Навіть більше – їх завжди приймають втричі гарячіше, ніж в Україні.
Співачка Тоня Матвієнко не стала винятком з цього правила. Минулого тижня, 6 жовтня, вона дала великий концерт для діаспори у місті Пассейк, яке знаходиться у штаті Нью-Джерсі. Місто невеличке, але в ньому знаходиться великий український осередок, існує спілка української молоді, церква та школа Святого Миколая та навіть власний футбольний клуб “Карпати”.
Тому не дивно, що концерт Тоні пройшов із аншлагом. Всі квитки були розпродані за тиждень до події. Співачка приїхала і виступила на зустріч під назвою “Львівська кава у Пассейку”, що вже натякало на домашню, навіть родинну атмосферу. Матвієнко виконала для українців “Ой, верше, мій верше”,”Квітка-душа”, “Коханий” легендарної Квітки Цисик та інші пісні. Після концерту Тоня декілька годин спілкувалася зі своїми співвітчизниками та розповідала про сучасну Україну, про яку не прочитаєш в Інтернеті.
Але, яка подорож без кумедних випадків? Щоб потрапити у Пассейк Тоні довелося доказати не словом, а ділом, що вона співачка. У аеропорту прикордонник спитав мету візиту та рід діяльності. Тоня відповіла, що вона українська співачка.
Прикордонник мав сумніви та попросив її заспівати для доказу. Тоня не розгубилася та виконала уривок пісні своєї легендарної мами, Ніни Матвієнко, “Ой, летіли дикі гуси”. Виступ справив таке враження на робітника служби, що той позвав свого колегу та попросив заспівати ще раз. Другий імпровізований виступ Матвієнко зірвав настільки гучні оплески, що Тоня й досі не може визначитися, хто аплодував за ці дні найгучніше – наш глядач чи американські прикордонники.